28/03/2024

«Мій Саша, Сашко...»

photo_2022-05-10_11-26-50
photo_2022-05-10_11-26-55
photo_2022-05-10_11-26-42
photo_2022-05-10_11-26-47

«Мій Саша, Сашко...»

28 квітня Червоноград прощався із 27-річним Олександром Малигіним, який загинув на війні. У Захисника сиротами залишились малолітні діти, дружина.

«У 2014 році, після технікуму син пішов працювати на шахту «Надія», коли там перестали платити гроші, а в нього сім’я велика, тож перейшов на «Червоноградську», — розповідає мама загиблого військового Ольга. — А після того, як підприємство відновило роботу, начальник покликав і він повернувся. Син був гірником підземним, машиністом гірничо-виймальних машин, кріпильником. Сашко не боявся роботи, був правою рукою начальника дільниці. Та 2 березня він поїхав на війну…
Йому зателефонували 1 березня увечері й запитали: «Ваш військовий де?» Відповідає: «Біля мене». Кажуть: «То беріть його і приїжджайте у військкомат». Він завжди був пунктуальний та виконавчий, сказали – зробив. Саша служив на строковій службі у 101-шій окремій бригаді охорони Генштабу, яка прирівнюється до президентських військ. Сказали, що за його спеціальністю їм потрібна хороша людина охороняти Львівську облдержадміністрацію. У військкоматі його знали, бо він з ними співпрацював і в АТО служив. Він навіть зрадів цьому дзвінку, бо коли почалась активна фаза війни, говорив: «Коли буде повістка, відразу піду туди, куди скажуть». Наступного дня поїхав до Львова. Ми відпроваджували його до Львова, в територіальну оборону. А вийшло так, що він опинився в Яворові, 7 березня поїхав на Схід.
Він ходив до церкви не часто на великі свята — Великдень, Різдво. Але, коли опинився на війні, казав, що стільки ще не молився за все своє життя… Казав, що надії іншої нема, як на Бога: «Я більше молюся, ніж говорю». Я запитувала, чи бачив він чудо, а він каже: «Тут суцільне чудо, без Бога тут ніяк». Мовляв, можеш бути в броніку, шоломі, але осколок може потрапити у скроню і тебе нічого не захистить, крім Бога…»
— Пані Олю, Сашко мав бронежилет, берці, шолом?
— Так, адже у 2016 році був призваний на службу до Збройних Сил України, рік прослужив строковиком і останні пів року обрав службу по контракту, був в охороні генштабу. Тож тоді він не бачив того, що зараз. Він охороняв Президента Порошенка, коли той прилітав. Повернувшись у 2020 році, одружився, в нього народився синочок. Він виховував ще двох синочків дружини Марти від першого шлюбу. Діточки його дуже люблять і поважають, горнуться до нього. Старшому Іллі дев'ять років, Тимуру виповнилось 6 рочків 26 квітня, якраз у день, коли нам повідомили про загибель Сашка. Даниїлу 1 рік і 8 місяців і Сашко все чекав, коли він скаже перше слово «тато». Зараз Даниїл по-своєму каже: «тата нема…» Він дуже хороший батько, чоловік, син.
— Він часто телефонував до війни?
— Так. Ми розмовляли по кілька разів на день. Так само і під час війни. Перші дні він був на зв’язку, потім пропав зв'язок десь на тиждень і ми дуже хвилювались, навіть злились, бо нічого не знали, тож через директора шахти намагались дізнатись чи живий. Знайшли – живий, здоровий! Кажуть, вибачте, це війна… І так було не раз. Дружина Марта з трьома дітками відразу виїхала до Польщі заради безпеки дітей. Тому він телефонував до мене, а коли ловив інтернет, то набирав до Марти. Одного разу ми не витримали, що так довго без зв’язку і нічого не знаємо. Коли Сашко зателефонував, розповів, що збили вежу тому й без зв’язку, і, щоб подзвонити, він пішов не знати куди під кулями, щоб ми не хвилювалися. Він мало що розповідав, щоб я не тривожилася. Коли розмовляли телефоном, я чула, як недалеко від нього падала артилерія, чула «гради»… Дуже тяжко було йому втрачати хлопців, з якими служив — це вже дружина мені розказувала. Мені казав: «Я прийду і все-все розкажу». Беріг мене...
У мене два сини, Сашко старший і, напевно, тому усю відповідальність взяв на себе. Просто не знаю як далі жити… Молодший син Дмитро, йому 26, також пішов на війну. Відпустили на похорон. Коли почув про вторгнення, яке мало відбутися 18 лютого, сам пішов 13 лютого і підписав контракт. Його дружина також військовослужбовець, зараз у декреті. Кажуть мені: «Хтось повинен захищати». Але я не розумію цього, бо це моя дитина! Діти ще восени казали мені, що буде війна, але я цього не розуміла, не чула, не хотілось в це вірити. Дмитро кликав і Сашка, але старший син відповів: «Не можу, в мене діти. Піду, коли прийде повістка». Молодший син неодноразово брав участь у зоні ООС з 2017 року. Це вже четверта ротація. Ми з ним їздили на присягу до Саші і йому сподобалося, після цього підписав контракт на 3 роки. У 2020 році обидва сини одружились, в обох того ж року народились дітки, охрестили. Дмитро казав, що буде берегти себе. Але як мама, я не знаю, як маю бути?!
Дружина, діти дуже за Сашком сумують. На війні він дуже хотів їх бачити, питав: «Як вони без мене?»
— Які плани будував ваш старший син?
— Вони так гарно почали жити. Але так мало прожили… Він почав заробляти і чекав, що дороблять ремонт, і от-от почнуть жити: поїдуть на відпочинок, адже ніколи не відпочивали, завезуть діток. Потім машину поміняють… Це людина, яка все робила для своєї сім’ї і для мене, як для мами. Таку дитину – кожній мамі і мама буде найщасливішою у світі! Він ніколи мене не образив навіть словом.
Дякую усім, хто у важкий час підтримав нашу сім’ю у горі. Усім, хто відгукнувся на нашу із Мартою біду. Однокласники, одногрупники, колеги по роботі, друзі, рідні, знайомі, сусіди — так багато співчуттів, шкодували, що Сашка не стало. Дякуємо за підтримку та допомогу міській раді, шахті «Надія», моїм колегам по роботі, усьому місту. Це він зібрав усіх. Він питав: «Мам, як ти будеш цього року сама на Великдень? Життя нас розкидало в різні куточки, а ви з бабою Анею самі»… Дружина Дмитра — на Тернопільщині в батьків, Марта з дітками – в Польщі, Дмитро і Саша на Сході. Такого в нас не було… І він зібрав усіх до купи. 26 квітня я дізналась про його загибель і приїхали усі, кого люблю. Він не мав би там бути, але згодом казав: «У Бога на мене інші плани. Значить має бути так».
Опубліковано
28/03/2024
Автор
Олександра ГУЗІЙ

Новини