— Якби мені мінус 15 років, я б вже була там, на Сході: варила б їсти, прала, мила, — каже Марія Пакушевська, у якої 22 червня гарний ювілей – 80 років. Хоча свій День народження вона завжди святкує на Трійцю.

     Цю жваву, чуйну і наполегливу жінку ще знають у місті як бухгалтера Парафії храму св. Йосафата у місті Червонограді. Тут вона незамінна: скарбник, організатор, завгосп, не цурається жодної роботи, якої у церкві не бракує.

— Я вражена, що люди можуть так вчиняти з іншими людьми. Що в людини немає ні Бога, нічогісінько в душі. Вам дали наказ, але хіба ви мусите його виконувати? Це вже не люди, і не християни, — вважає пані Марія щодо війни.

 
— Гроші для наших військових на парафії збирали від самого початку війни, упродовж 8 років...
 
— Допомагаємо майже усім, хто звертається. Але тим, кого дійсно знаємо, що на війні. Серед наших парафіян є багато таких, що хлопці воюють – їхні чоловіки, зяті, сини, і ми їм не відмовляємо. Це людські гроші, пожертви парафіян. Так має бути. А якщо треба, то навіть послідній шматок хліба треба віддати для того, щоби було добре. Якщо щодня о 16 годині в церкві правиться молебень, молитва на вервиці за мир в Україні, то людина мала б прийти хоч три рази на тиждень. Розумію, що є робота на городі, бо в людей це зараз єдина надія на виживання. Але треба дякувати Богу і просити в Нього. Бо якщо не просимо і тим паче не дякуємо, то й не буде нічого. Потрібно одночасно дякувати за все: і за добре, і за біду.

 
— За що Ви дякуєте Богові?
 
— За все. І Духу Святому, бо народилася на Трійцю і знаю, що Дух завжди зі мною і провадить мене. Я дякую за кожний прожитий день… І духом не падаю ніколи – знаю, що завжди все буде добре. Без Бога нічого не зробиш.

 
— Хто є Вашими помічниками?
 
— У церкві – усі дівчата допомагають: Люба, Любомира, Марійка, Таня, Оксана, Надя, Матері в молитві, Апостольство доброї смерті. Усі, до кого б не зверталась. Вдома – донька, вона телефонує зранку і увечері…

 
— Що змінилось з часу нашої з Вами розмови, яка відбулась кілька років тому? 
 
Марія Пакушевська: «Потрібно дякувати за все» — Я постаріла (сміється). У благоустрої церкви помітні зміни – бруківкою вимощено доріжку й далі тривають роботи. Завершено дзвіницю, туди перенесли церковну крамницю. Проводяться роботи з облаштування каплички для водосвяття. Життя триває. Хоча ми на початку війни тимчасово припинили роботи, бо не знали, що буде далі. Але тепер робимо на волю Божу: криємо, будуємо, щоби було добре. В церкві є робота щодня, навіть сміття винести – і це також робота.

 
— Про що мріється у 80?
 
— Вже не мрію. А прошу в Бога, щоби закінчилась війна.