«Кожен з нас несе натхнення Господнє, кожному Господь дарував дар. Але інколи й життя бракує, щоб той дар у собі пізнати, розвинути, а ще краще і вище — подарувати людям. Кожен, хто творить, хто знайшов у собі іскру Божу, той Богоподібний, він — Творець, він — Митець. Творчість дарує безсмертя: і ми знаємо про Розстріляне відродження, знаємо про Василя Стуса, про Аллу Горську, Василя Симоненка. Їх знищили, але їхню душу не можна знищити – вона з нами. Як казав Симоненко: «Ми не безліч стандартних «я», ми безліч всесвітів різних». І ми у своїй творчій світлиці, яку створили з любов'ю у 2014 році разом із світлої пам'яті Юлією Бурко, як і перед тим створили наше Товариство і вже нам минуло 16 років, поставили собі за мету відроджувати наші традиції, наше безсмертне коріння, те, що робить нашу душу невмирущою, що робить нашу культуру безсмертною, поставили собі підтримувати місцевих митців. Митцеві завжди потрібна підтримка, часто високі і глибокі люди дуже скромні: таким був Тарас Городецький, і багато людей ходили біля нього, але не кожен знав, що то писанкар світової слави. Але завдяки Юлії Миколаївні Бурко, і Товариству зробили все, щоб про нього знав Червоноград, знала Україна, і наші діти тепер можуть сказати: «Я з того міста, де такий чудовий майстер і митець». Залишила по собі нетлінні скарби і Юля Миколаївна: наше Товариство «Прозерок», нашу Світлицю, і свої писанки, які тут зберігаються.

Спочатку ми у Товаристві відкрили скарб – місцеву майстриню Ірину Пасієвич, а далі хочемо, щоб і люди знали, що традиція надзвичайно потужних майстрів у Червонограді неперервна». Такими словами, відкриваючи виставку «Весну і надію Бог створив в один день», – звернулася до присутніх голова товариства «Прозерок» Надія Пащук.
11 квітня небайдужі червоноградці, у яких також є багато різних справ перед святами, побували на цій чудовій події у світлиці-музеї Тараса Городецького: маленькій, але світлій і затишній, де радо зустрічають і раді спілкуватися. Власне прозерчанка Олена Беркита детально розпитала мисткиню і звідки талант, і коли почала творити, і про космос писанкарства, і вміння бачити прекрасне, і що дає наснагу творити.

Пані Ірина зізналася, що донедавна й не мріяла про персональну виставку, тішилася тим відгукам, що отримувала у соціальних мережах.
Зазначила, що на виставці є робота її мами, ікона «Воскресіння Господнє». Першу писанку написала ще навчаючись у художній школі Червонограда. Якою вона була – не пригадує, але процес запам’ятала, бо це захопило. Згодом писанкова тема була й у дипломній роботі, яку виконала у Володимир-Волинському педагогічному училищі ім. А. Кримського, і це панно вже майже двадцять років прикрашає інтер’єр закладу.

Сьогодні Ірина Пасієвич працює в гімназії імені родини Луговських на посаді соціального педагога. І власне з цього закладу мала на презентації виставки потужну підтримку в особі директорки Любові Денисюк, «творчої групи» колег та учнів школи, які дарували музичні вітання протягом всього заходу. Серед присутніх прозерчанки також радо вітали й родину Ірини Пасієвич, її двох синів та донечку, батьків, а також учнів гірничого коледжу, які прийшли з вихователем пані Надією, представників місцевої влади: депутатів Петра Остап'юка і Галину Крук, з якими працювали над проєктом «ШелтерЧервоноград», керівників відділу культури та Народного дому (І. Ейхорн).

На виставці Ірини Пасієвич представлені писанки в різних техніках та надзвичайно насиченій кольоровій гаммі. Але особливі вони тим, що фарбовані переважно природними барвниками. Невже природа дає такі яскраві барви? Майстриня розповіла, що користується порадами Ірини Михайлевич, яка пропонує готові рецепти відварів із природних барвників і відкриває деякі секрети, що необхідно додати для закріплення кольору. Як відомо, Тарас Городецький теж використовував натуральні барвники, але його рецептів немає. Щоправда, вже згадана Михайлевич інколи посилається на Тараса Городецького. Використовує квіти ромашки, корінь марени красильної, ягоди чорниці, а для закріплення кольору — алюмокалієві квасці (про які писав у своїх листах до Віри Манько Тарас Городецький).
Виявляється, що неймовірно зелено-жовтих кольорів можна досягнути всього двома рослинами: жовто-гарячого – завдяки сережкам берези, а в поєднанні з чорницями отримаєте темно-зелене тло. І саме зараз той час, коли їх можна використати на жовті крашанки (тільки додати квасці). Охриста барва писанок – листя волоського горіха, а синє тло – то знову ягоди чорниці.
Часто у писанках майстриня використовує давній символ – безконечник, або, як кажуть, кривульку. Такі писанки представлені у колекції «Трипілля», яку писала не один рік і виконала в різних техніках. В кольорі писала у 2019 і частково 20 роках, а безпосередньо у техніці травлення — під час карантину. Цікаво, що для травлення використовує яйця зеленуватого відтінку, які не часто зустрічаються, їх спеціально збирала свекруха, у якої була така особлива курочка.

Багато писанкарів надихаються творчістю Тараса Городецького. Спробувала повторити руку майстра й пані Ірина, і результатом задоволена. Улюблена писанка – це традиційна сокальська, відписана Городецьким, яка є у альбомі «Світ у писанках Тараса Гродецького», а також у збірнику «1464 взірці української писанки».
Також поділилася, як починала опановувати техніку травлення: «Перша писанка не дуже вдалася, але подивилась на неї і вирішила сфотографувати свою роботу. На столі в той момент зауважила календар з мотивуючими гаслами. І місяць квітень підтримав такими словами сили: «Ми покликані не для того, щоб бути досконалими, а щоб зростати». Тоді зрозуміла: треба пробувати ще. І техніка травлення підкорилася».

Триває війна, яка впливає й на здатність творити. Про те, як з’явилися писанки воєнного періоду: «Минулого року перед Великоднем не могла взятися за писачок, – поділилася пані Ірина. – Написала всього декілька на замовлення. Але взяла голку і нитку, бо щось робити хотілося. І вишила великодній рушничок, білим по білому. Так було і у 2014-му, я теж вишивала. Тоді з’явився образ «Господній пастир», вишитий бісером, що також представлена на виставці. Не можеш одне – робиш інше. Наші жінки, навіть вислані до Сибіру, вишивали. Це допомагало мобілізувати внутрішні ресурси й вижити. Тому й ми у складних ситуаціях, шукаємо, що допоможе. Так народилася серія патріотичних писанок із тризубами: 8 двоколірних, червоно-чорні з тризубами і ще 12 однотонних у вишневих кольорах».

Як митець, психолог і соціальний педагог пані Ірина любить проводити арт-терапевтичні зустрічі: «Для мене мистецтво – це ресурс. А писанкарство – медитативне заняття, ти відключаєш негативні думки, думаєш про позитивне, щоб таку енергетику передати писанці. В період посту допомагає умиротворити душу. Коли не можу створити свою писанку, відкриваю взірці і копіюю, відтворюю, а ввійшовши в цей процес, хочеш додати вже щось і своє».
Це «щось своє» з’явилося і в ході підготовки виставки: виникла ідея створити листівки, поєднавши фото писанок і крилатого вислову. І це знову про терапію, те, що мотивує і підтримує. Такі листівки, до речі, можна придбати на привітання до Великодня.

Власне на презентації прозвучала ще одна пропозиція для талановитої мисткині, яку озвучила голова товариства «Прозерок» Надія Пащук:
«Тішуся, що ми відкрили минулого року для себе творчість Наталі Іонайтєнє, а тепер – Ірини Пасієвич. З іншого боку, мені трохи сумно. Чи є в нашому місті студія імені Тараса Городецького? Поки що немає… А мені б дуже хотілося. З нашого міста від Тараса і Юлі по цілому світу мають котитися писанки так, щоб згадували не лише про Коломию, а говорили й про Червоноград як потужний писанкарський центр… Викладачем могла б стати Ірина Пасієвич, яка має відповідну педагогічну та мистецьку освіту...»
Де мають навчати юних писанкарів, послідовників наших видатних майстрів, має замислитися громада та директори відповідних закладів.
Юлія Бурко мріяла про створення мистецького центру для підтримки творчих людей нашого краю, де місцеві майстри могли б організовувати персональні виставки, проводити презентації, майстер-класи і, врешті, реалізувати свої художні роботи як сувеніри, подарунки. Наразі пошук варіантів для створення такого мистецького центру триває.

Вітаючи винуватицю імпрези і колегу, директор гімназії пані Любов Денисюк не шкодувала добрих слів і не стримувала емоцій:
«Секрет успіху Ірини, нашої Іринки – Божий Дар і перфекціонізм. У школі готуємо багато різних заходів. І коли нам здається, що вже все готово, вона каже: «Ні! то ще не все, ще кілька штрихів, це має бути витончено і довершено. В цьому – Ірина Пасієвич. Її писанки мало побачити, треба – придивитись і дивитись. І я бачила, як на «Великодніх візерунках» у палаці Потоцьких люди підходили до писанок Ірини Пасієвич, відходили і знову повертались!»