28/06/2022

Оксана Лобко: «Газетна замітка 1751 року відкрила таємницю народження Станіслава Потоцького»

IMG_20141 (5)
1751 kw народження потоцького red-2
SV104741-2
Portret_Szczęsnego_Potockiego (1)
Pelagia Potocka cut (2) (1)-2

Газетна замітка 1751 року відкрила таємницю народження Станіслава Потоцького

Цьогоріч виповнюється 330 років із часу заснування міста Кристинополя коронним гетьманом Польщі Феліксом Казимиром Потоцьким.


Гість «Вісника», киянка пані Оксана Лобко, впродовж багатьох років досліджує історію роду Потоцьких, їй належать цікаві відкриття, а одним ексклюзивом науковець вперше ділиться саме із читачами часопису. 

Планувала досліджувати італійську родину Медічі. А мені запропонували попрацювати саме з фондом Потоцьких


– Коли й чому вас зацікавила тема Потоцьких?

– За фахом я історик, і, ще навчаючись в Києво-Могилянській академії, почала писати наукові праці про певні власні дослідження. Мене завжди цікавили історії родів, і я планувала досліджувати італійську родину Медічі. Але мій науковий керівник Тетяна Люта, яка довгий час працювала в Центральному державному історичному архіві у Києві, звернулась до мене з пропозицією попрацювати саме з фондом Потоцьких. В архіві він значиться під № 49 і є, мабуть, одним з найбільших приватних фондів, який практично не був опрацьований. Коли вже почала займатися цією темою, то з’ясувалося, що до мене деякі матеріали востаннє замовляли у 1960-х роках, а деякі жодного разу не відкривилась з часу їх упорядкування в архіві у 1950-х роках. Моя магістерська робота була по Немирівському маєтку Потоцьких, а дослідження для дисертації присвячено маєтковим комплексам родини Потоцьких на Правобережній Україні.


Крім того, родом я з Вінниці, і в нашому художньому та краєзнавчому музеї є колекція певних об’єктів, привезена спочатку з Тульчина в Немирів, а з Немирівського маєтку (після розстрілу останніх власників у 1921 році – прим.) – до музею в обласному центрі.


Усі ці обставини, нанизані одна на одну, напевно, й спонукали зануритися в історію цього роду.


Досліджуєте тільки ту лінію, яка пішла з Кристинополя до Тульчина, чи загалом історію цього роду?

– Займаюся всіма Потоцькими, але здебільшого так званими Пилявитами. Однак не всі Потоцькі походять з одного роду. Є такі, які отримали прізвище від місця свого проживання, скажімо, «Потік», або колись служили у заможних магнатів Потоцьких. Наприклад, Потоцькі гербу Любичі – також багата родина, і я займалася дослідженнями цих представників, але це інша родина, не прив’язана до магнатів Потоцьких. А власне магнати Потоцькі були одним з кількох дуже великих родів, що мають багато гілок і розгалужень. Ті, про яких ми ведемо мову сьогодні, належать до герба Пилява і також мають певний поділ.


– Чим теперішні дослідження відрізняються від тих, що проводили раніше?

– Давні дослідження є фантастичні, бо на сьогодні величезна кількість документів, джерел, родинні архіви або розпорошені, або зникли в часах Першої чи Другої світових воєн, великих пожеж. А згадки про ті давні документи нам сьогодні дають багато інформації. Тобто ми можемо на них покладатись і далі щось шукати. Позитивом є те, що нині дуже багато оцифрованих колекцій, і, сидячи вдома, можна порівнювати документи з різних архівів. Це дає змогу швидше отримати матеріали, швидше їх обробити. Раніше треба було б їхати в численні архіви в Польщі, Росії, Україні, Франції, в родові маєтки, де збереглись матеріали і витягувати всі ці папери. Єдине, що для сучасних дослідників є проблемою, – величезна кількість матеріалів, у яких треба розібратися і не потонути, бо їх дуже багато.


Знаю про магнатів Потоцьких більше, аніж вони знали про себе самі


Що вважаєте найбільшим своїм відкриттям? Знаю, що саме вам вдалося заповнити білу сторінку біографії Станіслава Щенсного Потоцького, який голосно увійшов в українську та польську історію.

– Займаючись історією родини, відшукуєш певні дрібнички, можна сказати такі дорогоцінні камінчики, які засяють саме тобі. Іноді тим камінчиком може бути певна дата народження чи смерті, дата шлюбу чи важливої події, відкриття імен, які зображені на певному портреті. Це надихає. Можу сказати про недавнє своє відкриття: у 2018-му році зробила виставку, яка пов'язана з цікавою історією одного портрета невідомої жінки, ім’я якої у ході пошуків і збігу певних обставин вдалося з'ясувати: це була Хелена з Радзивіллів у заміжжі Потоцька. Таких історій багато з кожним представником родини. Хтось мені більше імпонує, і я намагаюсь відшукати інформацію саме про цю особу. Можу сказати, що, напевно, я більше бачила різних документів про Потоцьких, знаю про деяких з них, більше, аніж вони знали про себе самі, бо вивчаю не тільки документи приватного характеру та епістолярну спадщину родини, а й офіційні, бюрократичні документи того часу. 


Щодо Станіслава Щенсного Потоцького. Вивчаючи генеалогію, часто стикаюсь з тим, що навіть, власна родина помилково пише деякі дати народження найближчих родичів. Можу це пояснити тим, що до уніфікованої системи записів до метричних книг, появи паспортів для виїзду, куди вписували дати, цьому не так уважно приділяли увагу. Родина приблизно знала ті дати, і усе. Власне зі Станіславом Потоцьким ми зустрічаємо різнобіжність дати його народження у три роки від 1751 до 1753-го року. Чому це сталось? Думаю, що причину слід шукати у відомій історії його першого одруження з Гертрудою Христиною Комаровською і її трагічною смертю.


Так виглядає, що хотіли зменшити вік сина, тому відбувались певні махінації з документами: їх частково, скажемо так, підчищали, з певних тогочасних документів дату народження видаляли. Такі дії батьків Станіслава були мотивовані тим, щоб уникнути розголосу про трагічну долю дівчини, показати, що на той час він був неповнолітнім хлопчиком, що йому не було 18 років.


А ключем до встановлення справжньої дати стала виявлена в тогочасній газеті невеличка замітка, у якій повідомлено, що у «Тартакові, в тодішньому маєтку Потоцьких у крайчині коронної Потоцької народився син». На той час єдиний з Потоцьких, хто мав таку посаду (крайчий — придворна посада в Польському королівстві) був батько Станіслава: Францішек Салезій Потоцький, а крайчиня, згадана у замітці, його дружина Анна Потоцька. Вказана дата – 20 лютого (1751 року – прим.), дає нам змогу точно вказати дату його народження.


Газета має назву «Кур'єр польський» і була популярна в Речі Посполитій. За 1750-51 роки збереглось не так багато номерів, а той, яким я послуговувалася, знаходиться в бібліотеці Чарторийських у Кракові. Знаю, що цей номер ще є в Німеччині, і, можливо, ще у Вроцлавській бібліотеці. Хочу зазначити, що до цих пошуків мене спонукав вже покійний дослідник Антоній Рей з Варшави, який був пов'язаний родинними зв’язками з Потоцькими. Це була його ідея пошукати власне в цій газеті, і за це щиро дякую і згадую, що якби не пан Антоній, то, можливо, ми б і не дійшли до цієї газети.


–  Яке особисто ваше ставлення до Станіслава Щенсного, якою він був людиною: слабкою чи навпаки сильною, адже він все-таки одружився із Коморовською… Які моменти його життя цікаві, промовисті саме для вас?

– Не можу зрозуміти, чому сучасні дослідники, мистецтвознавці, історики подають цю персону досі з книжок, що написані десятки років тому, переписуючи, що він був мало не розумово відсталим, психічно слабким, інтелектуально обмеженим.


У 1970-80-ті роки дуже багато про Станіслава написав Єжи Лоєк. Він мав доступ до певних родинних матеріалів, до польських архівів, кілька наших дослідників, наприклад, Віктор Святелик з Тульчина допомагали йому в пошуках матеріалів в Державному архіві у Києві. І Лоєк багато цих матеріалів використав, але знову ж таки окреслив його досить слабкою особою, саме в інтелектуальному плані. Це про людину, яка писала вірші, залишила багато епістолярної спадщини, дбала про цілісність та економічну привабливість своїх маєтків, навіть про лісове господарство на Поділлі, створивши лісову службу при своїх фільварках, закладала фантастичні сади, угіддя, які до сьогодні існують, чи не першим розповсюдив італійську тополю на Поділлі. За його участі невелике містечко Тульчин перетворилось на жвавий центр торгівлі та виробництва, стало столицею найбільших територіальних магнатських латифундій. Він залишив після себе знамениті паркові комплекси в Тульчині та Умані. Був закоханий в тогочасну культуру: підтримував фінансово літераторів, в Тульчині була створена фантастична галерея портретів і творів мистецтва. І ці приклади можна продовжувати.


Для поляків це суперечлива особистість, бо сприяв поділу Речі Посполитої. До сьогодні його згадують, як людину, яка спричинила поділ тогочасної Польщі і яка призвела до певних змін в тодішньому суспільстві. Чому так зробив, заради чого? На мою думку, його дії потрібно оцінювати з погляду сьогодення, ознайомившись з раніше не відомими фактами, документами, зрозуміти і певну трагедію людини, яка увійшла в польську історіографію зрадником. Тому для мене Станіслав Щенсний не настільки жахлива чи інтелектуально неспроможна особа, як пишуть про це польські дослідники. Як на мене, зараз ці дослідження мають переглядатися, бо віднайдено набагато більше матеріалів, які мають опрацювати історики й Станіслав Потоцький повинен постати, напевно, у трохи іншому світлі, відповідно до сьогоднішнього розуміння і сьогоднішньої нашої візії світу.


 Якими для вас відкрилися магнати Потоцькі? Як загалом постає їх життя і діяльність в Україні в очах сучасних дослідників?

– Був період, коли Потоцькі займалися більше військовими справами й тому давали на ці потреби багато коштів. Але, наприклад, у 17-на поч. 18 ст. родиною було збудовано чимало костелів, монастирів, виділялись великі кошти на церковні потреби та суспільні: фінансувались школи, наукові експедиції, видавались книги, була підтримка вчених та письменників. Тобто не йдеться лише про якесь марнотратство коштів, зароблених чи отриманих у спадок, але й величезну підтримку тогочасної інтелектуальної еліти. Представники родини утримували лікарні, школи, фінансували інші потреби, які були на той час.


Часто там не йшлося про кохання...


– Оскільки ми спілкуємося напередодні 14 лютого, Дня закоханих, то не можемо оминути історії кохання Станіслава Потоцького…

– Нещодавно я написала дослідження про Пелагею Терезію Мнішех, молодшу доньку Францишка Салезія Потоцького, сестру Станіслава Щенсного, яку видали заміж у 18 років і вона померла після перших пологів. Шлюб доньки магната, власника Кристинополя є лише черговим свідченням, що знатні родини шукали своїм нащадкам партнерів, гарну партію, яка мала відповідати умовам тогочасного суспільства. Важливими були політичні впливи, заможність родини, контакти при дворі. Часто там не йшлося про кохання. Але бували і інші приклади, саме життєві події Станіслава Щенсного Потоцького – чергове цьому підтвердження. Гертруда Коморовська була його першим коханням, і ми бачимо, як нещасливо воно завершилось, бо обраниця не відповідала батьківським вимогам вдалого шлюбу. Тому другий шлюб Станіслава вже був бездоганним з погляду його родини. І можна стовідсотково вважати, що бодай у перші роки шлюбу було захоплення Станіслава дружиною: Юзефа Амалія Мнішех була надзвичайно талановитою, освіченою. Разом з тим відомо, що вона мала певні романи на стороні. І, мабуть, небезпідставно говорили про те, що лише перші троє з одинадцяти їх дітей, були спільними, а решта народжені від інших чоловіків. Це не лише легенди, про це говорили навіть в родині.


Найбільш відома історія третього шлюбу Станіслава Потоцького з Софією Вітте, на честь якої Потоцький збудував знаменитий парк в Умані. Можна припустити, що романтичні стосунки між Станіславом та Софією вже були на початку 1792 років, коли Станіслав ще був одружений з Юзефою, і Софія на той час була заміжня. Саме тоді, перебуваючи в Яссах, на її портреті він напише дуже гарний вірш. Це кілька речень, але як можна красиво описати жінку, в яку ти вже закоханий! Не думаю, що тоді Станіслав знав, чи стане вона його дружиною у майбутньому. Бо до 1798-го було ще років і років, і ніхто не міг передбачити, що буде в житті кожного з цих закоханих. Софія вміла зачарувати, вміла себе подати, і це теж приваблювало чоловіків, які її оточували. І в тому числі й Щенсного.


До речі, цей невеличкий вірш у перекладі Романа Павлюка я охоче надаю «Віснику» для публікації.


– Останніми роками є намагання привернути увагу до Тартаківського замку, який знаходиться неподалік Червонограда-Кристинополя. Часто його називають палацом Лянцкоронських чи Урбанських. Чи буде правильно називати його й замком Потоцьких?

– З 2018 року я почала активно досліджувати історію Тартаківського маєтку. Тому хочу наголосити, що батько Щенсного був власником саме Тартаківського замку, який не варто плутати з палацом Лянцкоронських кінця 19 століття.


Археологічні дослідження, що були проведені у Тартакові у листопаді та початку грудня 2021 року, дали підстави точніше з'ясувати, що в основі палацу Лянцкоронських зафіксовані рештки давнього замку, точніше його оборонний рів, який за археологічними матеріалами датується 16 століттям, коли з 1587 року Тартаківський маєток довгий час перебував у власності родини Тшцінських гербу Равич. А вже за наступних заможних власників Потоцьких гербу Пилява – давній замок, ймовірно, був укріплений та перебудований в замок-резиденцію, пристосований для проживання представників видатної та впливової родини.


Ймовірним замовником нової та потужної резиденції у Тартакові був Фелікс Казимир Потоцький (1630-1702), коронний гетьман Речі Посполитої, каштелян краківський, воєвода київський і белзький, засновник Кристинополя. У травні 1685 року він успадкував значну частину галицької землі, і саме тоді Тартаків на певний час став головною резиденцією Потоцьких.


– Чи були/плануєте побувати в палаці Потоцьких у Червонограді, в Тартаківському замку?

– Я була в Червонограді дуже-дуже давно. Запам’яталося, що сад був у дуже запущеному стані, палац тоді теж був після пожежі. Але я стежу за соціальними пабліками Сокальської громади, бачу, як оновлюється і музей в Червонограді, який перебуває у палаці. А в Тартакові ще не була. Ніяк не складається доїхати, але я на зв’язку з місцевими лекторами й краєзнавцями. І, здається, знаю там кожну дрібничку…


– Дякую за розмову.

Вірш Станіслава Щенсного Потоцького, присвячений Зофії Вітт. Написаний на її пастельному портреті.


м. Ясси, 25 лютого 1792 року. Вільний переклад Романа Павлюка. 


«Так як мати любові, достоїнств і ніжності, 


як Афродіта Кнідська, має вона божественну подобу. 


У владі над смертними – однакові її сили – 


Хто на неї підвів очі, вже має навік тим силам піддатись»




Підписи під фото:


Оксана Лобко.


Газета «Кур'єр польський» повідомляла: «У Тартакові, в маєтку Потоцьких у крайчині коронної Потоцької народився син». Вказана дата – 20 лютого (1751 року – прим.)


Портрет Станіслава-Щенсного Потоцького. Національний музей у Варшаві, техніка виконання пастель, біля 1765 року. Походить з Тульчинської колекції


Портрет Станіслава Щенсного Потоцького. Музей-замок у Ланьцуті, олійний портрет. Походить з Тульчинської колекції.


Портрет Пелагеї Мнішех із Потоцьких.

Національна бібліотека Польщі, рисунок авторства Юзефа Шемьота із втраченого пастельного портрету Луї Марто.

Опубліковано
28/06/2022
Автор
Галина ПАХОМОВА

Новини